Цілі та інструменти кредитно-грошової політики

Центральні банки країн можуть впливати на економіку за допомогою кредитно-грошової політики. Для цього вони створюють певні умови для нормальної роботи банків. Ці обставини значною мірою впливають на діяльність фінансових установ, що, у свою чергу, позначається на економіці країни.

Цілі кредитно-грошової політики

Кредитно-грошова політика — це сукупність методів, які використовує центральний банк для регулювання грошового обігу, обсягів кредитування та рівня процентних ставок. Основна мета будь-якої грошово-кредитної політики держави — забезпечення стійкого економічного зростання при збереженні стабільності цін і низького рівня безробіття.

Ключовими цілями цієї політики є:

1. Стимулювання кредитних операцій. Центральний банк може створювати умови, за яких комерційні банки збільшують обсяги кредитування бізнесу та населення. Це досягається шляхом зниження вартості позикових коштів, пом’якшення вимог до ліквідності та підвищення доступності фінансових ресурсів. У періоди економічного спаду такі заходи сприяють активізації підприємницької діяльності, розширенню виробництва та зростанню споживання.
2. Регулювання процентних ставок. Рівень процентних ставок безпосередньо впливає на інвестиційну активність. Високі ставки роблять кредити дорогими, що обмежує можливості бізнесу в залученні позикових коштів для розширення виробництва. Натомість зниження процентних ставок здешевлює кредити та робить їх доступнішими, що сприяє зростанню інвестицій, споживчого попиту та загального економічного розвитку. Однак зниження ставки виправдане не завжди. За високого рівня інфляції центральний банк може, навпаки, підвищити її, щоб зменшити споживчий попит і стримати зростання цін.
3. Регулювання обігу грошових коштів. Це міра, спрямована на стимулювання або, навпаки, стримування споживання та виробництва. Поповнення грошового обігу досягається шляхом зниження ключової ставки, викупу активів у комерційних банків і зниження вимог до банківських резервів. Зменшення коштів в обігу відбувається через підвищення облікової ставки та випуск державних облігацій.
4. Регулювання курсу національної валюти. Купуючи та продаючи іноземну валюту з резервів, центральний банк може впливати на курс. Облікова ставка й рівень інфляції також впливають на курс національної валюти, підвищуючи або знижуючи інтерес іноземних інвесторів до економіки.

Відповідно до Закону України «Про Національний банк України», грошово-кредитна політика спрямована на регулювання економічного зростання та стримування інфляції.

Види кредитно-грошової політики

Грошово-кредитна політика може бути стимулюючою або стримувальною.

Стримувальна політика застосовується в періоди перегріву економіки та високої інфляції. Її мета — обмеження грошової маси та стримування зростання цін. Для цього використовується підвищення ключової ставки для здорожчання кредитів, збільшення норми обов’язкових резервів для скорочення обсягу коштів, доступних для кредитування, а також продаж державних облігацій на відкритому ринку для зниження надлишкової ліквідності.

Стимулююча політика застосовується під час економічного спаду, коли необхідно підтримати бізнес і збільшити споживчий попит. Стимулювання економіки в такому випадку відбувається через зниження процентних ставок для здешевлення кредитів, зменшення норм обов’язкових резервів та купівлю цінних паперів на відкритому ринку, що збільшує обсяг ліквідності у фінансовій системі.

Інструменти регулювання грошово-кредитної політики

Центральні банки використовують кілька ключових інструментів для управління грошовим обігом і регулювання інфляції.

Ключова ставка — це основний метод. Цей інструмент визначає вартість запозичення коштів комерційними банками у центрального банку. Фактично, це процент, який стягується з комерційних банків за короткострокові кредити. Таким чином, зниження ставки робить кредити дешевшими, стимулюючи економічну активність. Підвищення ставки, навпаки, збільшує вартість кредитів, зменшуючи попит на позикові кошти та стримуючи інфляцію.

Норма обов’язкових резервів — це певний відсоток від загального обсягу депозитів, який комерційні банки зобов’язані зберігати. Використання норми обов’язкових резервів дозволяє регулювати інфляцію. Зниження резервних вимог збільшує обсяг доступних кредитних ресурсів, а підвищення обмежує кредитування і стримує інфляцію. Для цього центральний банк встановлює мінімальний відсоток депозитів, який банки повинні тримати у “недоторканному” вигляді.

Ще один важливий і ефективний інструмент регулювання грошово-кредитної політики — це операції на відкритому ринку. Центральний банк може купувати або продавати державні облігації для регулювання грошової маси. Купівля облігацій збільшує кількість грошей в економіці, стимулюючи зростання, а продаж вилучає гроші з обігу, стримуючи інфляцію.

Роль центральних банків

Основне завдання центральних банків у грошово-кредитній політиці — це забезпечення стабільності фінансової системи та контроль інфляції.

Основні функції центральних банків у цьому випадку зводяться до:

1. Визначення та проведення монетарної політики. Центральний банк розробляє стратегію управління грошовою пропозицією та встановлює ключові параметри — наприклад, процентні ставки.
2. Регулювання банківської системи. Для цього центробанк контролює комерційні банки, встановлює норми обов’язкових резервів і проводить інтервенції на валютному ринку.
3. Підтримання стабільності національної валюти. Центральний банк може втручатися у валютний ринок, купуючи або продаючи іноземну валюту для коригування курсу.

Ще одним із головних завдань будь-якого центрального банку є підтримка рівня інфляції в цільовому діапазоні.

Проведення центральним банком стимулюючої грошово-кредитної політики додає гроші в економіку країни — таким чином у населення з’являється більше можливостей витрачати кошти (зростають доходи), що, своєю чергою, стимулює економіку шляхом підвищення споживання.

Успішні та невдалі грошово-кредитні стратегії

Регулювання грошово-кредитної політики країни — складне завдання, цілі якого не завжди вдається реалізувати. Один із найяскравіших прикладів — Німеччина у 1920-х роках. Після Першої світової війни Німеччина надрукувала величезну кількість грошей для покриття боргів, що призвело до гіперінфляції — ціни подвоювалися кожні кілька днів, а національна валюта знецінилася майже до нуля.

Подібне сталося у Зімбабве на початку 2000-х років, коли штучне збільшення грошової маси, спочатку спрямоване на покриття бюджетного дефіциту, призвело до гіперінфляції, що сягала мільярдів відсотків на рік.

Ще один цікавий приклад провалу грошово-кредитної політики — Аргентина на межі ХХ і ХХІ століть. Спочатку країна прив’язала свою національну валюту до долара США, а у 2001 році відмовилася від цього. У результаті настав глибокий дефолт і економічна криза, ускладнена відсутністю гнучкої грошово-кредитної політики.

На противагу цим прикладам невдало реалізованої грошово-кредитної стратегії є історії успіху — основою для багатьох із них став світовий економічний кризис 2008 року. Наприклад, Європейський центральний банк використав програму кількісного пом’якшення шляхом масової купівлі облігацій, що дозволило знизити процентні ставки та підтримати економіку єврозони.

Стратегія монетарного стимулювання у США в період 2008–2020 років також дала результати. Після фінансової кризи 2008 року Федеральна резервна система США збільшувала грошову масу та знижувала процентні ставки. Це допомогло відновити економіку, знизити безробіття та забезпечити зростання фондового ринку.

Китай, своєю чергою, у відповідь на світову кризу провів масштабну програму кредитного стимулювання та інвестицій у інфраструктуру, що дозволило дуже швидко відновити економічне зростання та повернутися на міжнародний ринок ще сильнішим.

Успішною визнано монетарну політику США на початку 1980-х років. У 1980 році рівень інфляції в країні досягав 14%. Голова ФРС Пол Волкер підвищив процентні ставки, і до 1983 року інфляція знизилася до 3%. Саме це стало основою економічного зростання США у 1990-х.

Успішна грошово-кредитна політика — це складний процес, що потребує постійного аналізу, адаптації та інноваційного підходу до управління фінансами.